Свiтило щастя – мав, кого любить.
Дзвенiла радiсть i душа спiвала.
Хіба це мало — незабутня мить?
Щасливi cпогади – хiба це мало?
Знов шепiтком повторюю iм’я,
Акомпаную подихом печальним.
Я заздрю тiм, у кого є сiм’я --
Є вища мудрiсть у буттi звичайнiм.
Не забуваю радiснi лiта,
Натхненнi днi любовi пам’ятаю...
Живе в душi надiя, є мета:
Колись любов я знову привiтаю...