Як сумно височить на горизонті ліс...
Здається, він не спить - дрімає, мружить вії.
А може, спогадами лине в давні мрії
Відкрити таїну серпанкових завіс?
І як на небосхилі срібний погляд свій
Крізь шовк хмарин кидає місяць і таїться,
Неначе сходу сонця й променів боїться,
І сподівається на темряву ярів.
І як гірський струмок прозоро і охоче
Мчить кам'янистим дном, радіючи життю...
Бо все в природі має власний сенс, мету
І власні почуття - подібні дню і ночі.