Ні! Не треба плакати ридма Бо він, не вартий сліз твоїх.. Нехай ти залишилася сама, Не твій! Його це тяжкий гріх.. Болить, і серце ніби кат карає, Воно немов у полум’ї горить.. Душа неначе пташка помирає Бо крила зламані, здається-не злетить … Не треба, гірких сліз з очей, Не видавай свою ти слабкість. Не вартий він, без снів ночей, Ти посміхайся всім на заздрість.. Загояться ці страшні рани І в небо, птицею, злетиш ти знов. На згадку тільки білі шрами, Як пам’ятка про зраджену любов.. Зустрінеш справжнє ти кохання, Забудеш про цю біль страшну… І серце знову щастям запалає, Відродиться Любов, як Фенікс з попелу.. Я знаю… як кохання помирає І серце як жорстоко біль гнобить.. Минеться…, все забудеться і кане, Ось тільки зараз,трохи ..поболить……