Вдягну вишиванку під піджак
(Лирика /
гражданская)
Вдягну вишиванку під піджак, натягну сині джинси І попрямую саме так по воду до криниці. Начіплю відро на гачок, впущу на дно глибоке А сам очима обніму я небо привисоке. І по дорозі у село візьму я жмут соломи Потрібна ж мамі годувать свиню і дві корови. Шляхом побитим з камінцями Я впевнено крокую І своїми босими ногами в піску сліди лишу я. А вітер тихо обвіває Моє чорне волосся. Напевно вітер уже знає, як в світі повелося. Що чисте серце юнака, загине скоро в полі І у могили кріпака молитиме нам волі. Так хочу в мріях політать Потрапити в минуле. Щоб чесно вірить, точно знать Що було і що буде. І донесу відро тяжке я до пустої хати Це вже історія, прошу, Дозвольте мені взяти Частинку запаху землі, частинку хатки в серце Я до традиції торкаюсь так явно тільки вперше. І більше мабуть не повернусь Я більше і не прийду. Я знаю тільки, що не треба губить землю впустую. Не треба жорстко огортати Нас в чужі сірі шати. Не треба тій сучасності Нам пам’ять руйнувати. І хоч не хочеться ,звичайно, цивілізаційно відставати, Але культуру хуторную Не можна забувати. Вона моя, це буде тут Загине лиш зі мною Бо я у серці народився у злагоді з тобою.